Ідея автомобіля, що керує собою, звучить привабливо вже кілька десятиліть, але лише в останні роки технологія вийшла за межі випробувальних полігонів. Для опису її зрілості використовують шкалу від нульового до п’ятого рівня автономності. На нульовому водій робить усе сам, на другому, який уже є в багатьох серійних машинах, система тримає смугу й дистанцію, але людина зобов’язана стежити за дорогою. Третій і четвертий рівні дозволяють системі керувати в певних ум. овах, а п’ятий означає повну автономність у будь-яких умовах, і до нього галузь ще далеко.
Базою для автономного водіння слугує набір датчиків. Камери розпізнають розмітку, знаки та світлофори, радари вимірюють відстань і швидкість об’єктів навіть у дощ чи туман, лідари будують тривимірну карту довкілля. Програмне забезпечення зводить ці потоки в одну картину й намагається передбачити, як поводитимуться пішоходи, велосипедисти та інші машини. Саме прогноз поведінки людей вважається однією з найскладніших частин задачі.
Найпомітніший сучасний результат — роботаксі. У кількох містах США та Китаю компанії вже працюють із пасажирами без водія за кермом, зазвичай у заздалегідь вивчених районах із детальними картами. Це четвертий рівень: машина самостійно їздить, але лише там, де для цього є умови. Розширення географії відбувається повільно, оскільки кожне нове місто потребує адаптації до місцевих правил, клімату й дорожніх звичок.
У вантажних перевезеннях автономність виглядає прагматичніше. Довгі магістральні маршрути з передбачуваними умовами підходять для автоматизації краще, ніж міські вулиці, а недостача водіїв у деяких країнах робить цю нішу комерційно привабливою. Окремий напрям — безпілотні шатли на закритих територіях: кампусах, аеропортах, промислових зонах, де швидкості малі, а маршрути фіксовані.
Перешкод вистачає. Рідкісні, нетипові ситуації, такі як нестандартні дорожні роботи, жести регулювальника або предмет на дорозі, досі складні для систем. Погодні умови, зокрема сильний сніг, знижують точність датчиків. Правові питання лишаються відкритими: у різних країнах по-різному розв’язують, хто відповідає за аварію, виробник, власник чи оператор. Суспільна довіра теж вразлива, і кожна гучна подія викликає хвилю недовіри, навіть якщо загальна статистика виглядає краще, ніж у людських водіїв.
Найімовірніший сценарій на найближчі роки — поступове розширення, а не раптова революція. Помічники водія стануть кращими й поширеними, роботаксі охоплять більше міст, а вантажні маршрути автоматизуються частково. Про повну заміну водіїв у будь-яких умовах говорити зарано, але чимало повсякденних поїздок і логістичних задач уже зараз виконується інакше, ніж кілька років тому.