Віртуальна реальність повністю занурює людину в штучне середовище, доповнена накладає цифрові об’єкти на реальний світ, а змішана дозволяє цифровим елементам взаємодіяти з фізичними. Саме ігри та розваги найчастіше асоціюються з цими технологіями, однак найстійкіший попит нині формується в практичних сферах, де вигоду можна порахувати.
У промисловості доповнена реальність використовується для навчання та підтримки персоналу. Технік у окулярах бачить поверх обладнання покрокову інструкцію: який болт відкрутити, у якому порядку відключити з’єднання. За потреби він може викликати віддаленого експерта, який бачить те саме поле зору й малює підказки на реальних деталях. Це скорочує час ремонту, зменшує кількість поїздок спеціалістів і знижує ймовірність помилки в складних операціях. Схожі рішення застосовують під час складання літаків, обслуговування турбін та монтажу складного електронного обладнання.
У медицині віртуальні тренажери дозволяють хірургам відпрацьовувати операції без ризику для пацієнтів, а студентам вивчати анатомію в тривимірному просторі. Окремий напрям — реабілітація: вправи після інсульту чи травми подаються у формі гри, що підвищує мотивацію. Для лікування фобій і посттравматичного стресу застосовують контрольовані віртуальні сценарії, і ряд досліджень демонструє ефективність такого підходу як доповнення до терапії.
У навчанні вигода очевидна там, де реальна практика небезпечна або дорога: пілотування, робота з високою напругою, аварійне реагування, поводження з хімічними речовинами. Працівник проходить сценарій десятки разів, помиляється без наслідків і краще запам’ятовує дії. Архітектори та будівельники використовують віртуальні моделі, щоб показати замовнику проєкт ще до першої цеглини й знайти конфлікти між інженерними системами.
Технологія має й відчутні недоліки. Не всі люди добре переносять віртуальну реальність: деякі відчувають нудоту або дискомфорт після кількох хвилин. Гарнітури залишаються важкими, а якісні моделі дорогими. Заряд акумулятора обмежений, а поле зору в окулярів доповненої реальності вузьке. Створення якісного контенту потребує окремих фахівців і значних коштів, тому багато пілотних проєктів так і не виходять із стадії експерименту. Окреме питання — приватність: пристрої з камерами й датчиками руху очей збирають дуже детальну інформацію про користувача та оточення.
У найближчі роки очікується поступове вдосконалення пристроїв: легші корпуси, чіткіші екрани, відстеження рук без контролерів. Масове використання, швидше за все, настане не там, де технологія ефектна, а там, де вона економить гроші або запобігає помилкам, тобто у навчанні, обслуговуванні обладнання й медицині.